Зміст
Місто Сортавала увійшов до складу СРСР в 1940 році, за результатами Радянсько-фінської війни. Під час Другої світової фіни повернулися сюди, але потім пішли остаточно в 1944 році разом з корінними карелами. У кинуті ними будинку заселилися переселенці з усіх країв Радянського Союзу. Сьогодні більшість пам’яток минулого в Сортавале знаходяться в поганому стані. Про збереження історичної спадщини в місті піклуються тільки ентузіасти.
Цей острівець фінської цивілізації в російській лісі він вперше відкрив для себе в 1993 році і не припускав, що через десять років очолить тут краєзнавчий рух.
У перший раз Ристов виявився в Сортавале випадково:
– Я поїхав спочатку на Валаам підзаробити на торгівлі сувенірами, підготувався, наробив ексклюзивні вироби з видами, крашанки, оскільки в Петербурзі у мене вже був діловий досвід. І перший сезон вийшов дуже вдалий, на рік життя вистачило, – згадує Ристов. – А в другій рік вже підтягнулися місцеві хлопці зі своїм асортиментом, почався рекет, і на самому початку сезону мене заарештували за торгівлю на валюту.
З’ясовувати стосунки з міліцією Віталій отруївся на материк, в районний відділ.
Жалісливий громадянин
Зараз в Сортавале проживає близько 18 тисяч осіб. Старе місто зберегло фінський колорит. Центр Сортавали сформований навколо старої Ринкової площі, типового для фінських міст трикутного простору.
Трохи далі від центру – забудова стає дерев’яної. В такому побудованому ще фінами дерев’яному будинку Віталій Ристов і купив собі двокімнатну квартиру, продавши кімнату в петербурзькій комуналці. У 2004 році він переїхав в Сортавалу жити, ближче до своєї сезонній роботі – вже кілька років в паломницької служби Валаамського монастиря він курирував доставку на острів продуктів харчування.
Будинок, в якому оселився Ристов, побудував в 1890 році архітектор Йохан Леандер. "Він і його два сини були архітекторами і будівельниками більше двох сотень будинків в місті. Старший Оскар до того ж був головним пожежним інспектором в Сортавале", – розповідає краєзнавець. В цьому ж будинку розташовується редакція альманаху "Сердоболь".
Історія цього видання починалася в 2005 році, коли зусиллями Ристова і його однодумців було створено Клуб жителів міста "Жалісливий громадянин". Планувалося просувати різні ініціативи збереження культурно-історичної спадщини міста, займатися інформаційно-просвітницькою діяльністю. Клуб проіснував недовго. У 2007 році Ристову прийшла в голову ідея опублікувати деякі результати діяльності "жалісливих громадянина". Не знайшовши ЗМІ, в якому можна було б розмістити такі матеріали, краєзнавець вирішив створити свій журнал. Так, 28 березня 2008 роки з’явився і перший номер альманаху "Сердоболь"
Відео: як фіни будують будинки відео
"Ресурсів немає"
Сердоболь – це історична назва міста. Так поселення називалося до того, як шведи в XVI столітті побудували тут місто, і потім з кінця XVIII століття і до розпаду Російської імперії. Остаточно Сердоболь перетворився в Сортавалу, коли Велике князівство Фінляндське стало частиною незалежної Фінляндії.
Редакція альманаху "Сердоболь" – це Віталій Ристов і його квартира. Ристов видає альманах раз на рік і на свої гроші. На стінах висять старовинні фотографії, наприклад, колективне фото команди пожежників – вони фотографувалися у дворі будинку, в якому живе краєзнавець. Дерев’яне будинок пожежної охорони з каланчею на даху знаходиться по сусідству. Над ліжком у спальні – зображення Леніна. Навпаки – плакат The Beatles, привезений з Прибалтики в 1980-е. Між ними – образ Ісуса Христа. Довершує образ господаря футболка з лимонкою: Віталій Ристов – прихильник незареєстрованої "Іншої Росії". До націонал-більшовизму і радянському реваншизму він прийшов недавно, після образила його особисто пенсійної реформи (Ристов 1961 року народження). А колись, каже, дотримувався цілком ліберальних поглядів, "як ваша радіостанція".
Віталій Ристов в своєму виданні сам і головний редактор, і верстальник, і автор статей про історичне та архітектурній спадщині Сортавали. Кожен номер виходить тиражем тисяча примірників і обходиться приблизно в сто тисяч рублів, "тобто мені треба взяти з тумбочки 100 тисяч грошей". Потім витрати повільно компенсуються за рахунок продажу альманаху.
У 2010 році "Сердоболь" був визнаний одним з кращих краєзнавчих видань Росії і отримав диплом фонду Дмитра Лихачова.
– Місцеві жителі поділяють ваш ентузіазм?
– За той час, що ви тут живете, стан архітектури стало краще чи гірше?
У Сортавале, як і у всій країні, не працює закон про охорону культурної спадщини, який передбачав компенсацію власникам витрат на збереження пам’ятника.
Переваги Сортавали врешті-решт були оцінені російським середнім класом. Північне Приладожье привертає пітерських дачників, які цілеспрямовано купують колишні фінські хутора. Деякі відкривають свою справу, експлуатуючи образ доступною для всіх росіян версії Фінляндії: будують гостьові будинки, відкривають кафе і господарські подвір’я, водять екскурсії.
У 90-ті роки, коли тільки-тільки відкрилися кордони, був поширений так званий "ностальгічний туризм". Фіни, нащадки втікачів із Карелії, поверталися в Сортавалу подивитися на свої колишні будинки. Місцеве телебачення знімало про це сюжети, згадує краєзнавець:
Карел і фінів в Сортавале сьогодні менше, ніж в решті частини Карелії. Тут їх не більше 4% (в середньому по Карелії 7,4%, в самому "карельському" Олонецком районі – близько 60%). Та й вони приїхали сюди після 1940 року.
– А життя-то де тепер краще – у них або у нас?